Невибаглива, але необхідна: у чому феномен легендарної «Інвалідки»

Мій автосвіт

Радянський автопром був не тільки масштабним за обсягами виробництва, а й своїм асортиментом міг задовольнити потреби по суті, всіх водіїв. Не обходила стороною ця тенденція і людей з обмеженими можливостями, адже для них була створена спеціальна модель, яку в народі асоціативно так і називали - «Інвалідка». І, що найголовніше, не дивлячись на свій невибагливий зовнішній вигляд, вона дійсно виявилася надійним і функціональним транспортним засобом для людей з особливими потребами.

Машина для людей з обмеженими можливостями під індексом СМЗ С-3Д була спроєктована фахівцями Серпухівського автозаводу на заміну мотоколяски С-3АМ. Роки виробництва - з 1970 по 1997 рік.

Габарити «Інвалідки» були дещо меншими, ніж звичайного автомобіля. При цьому вона залишалася частиною концепту двомісною чотириколісною мотоколяски. Зовнішній вигляд машини, хоч і здається невибагливим і недопрацьованим навіть за мірками радянського автопрому, все ж є відображенням актуального в той період плоскопаралельного дизайну.

Разом з розмірами, меншими в порівнянні з більшістю автомобілів виявилися і інші характеристики «Інвалідки». Так, наприклад, максимальна швидкість, яку міг розвинути цей автомобіль - 70 км/год. При цьому невидатні характеристики змушували автоконструкторів регулярно модифікувати машину, проте на показниках спідометра це не позначалося. Управління СМЗ С-3Д здійснювалося за допомогою цілої системи важелів при послідовному перемиканні передач.

Отримання прав на автомобіль для людей з особливими потребами міг відрізнятися в залежності від ситуації і умов отримання інвалідності. Так, якщо майбутній водій ніколи раніше не мав прав, він закінчував спеціальні курси водіння, після чого і отримував заповітний документ. Ті ж, хто раніше вже отримував посвідчення водія, після отримання травми або діагнозу, який передбачає інвалідність, на своїх правах мали спеціальну позначку «мотоколяска». Інші ж категорії викреслювалися.

Цікавий факт: радянські інспектори ДАІ практично не зупиняли «Інвалідки» для перевірки документів у їх власників.

Однак при всіх стараннях інженерів повністю пристосувати «Інвалідку» і до водіїв, і до умов реальних доріг не вийшло. Так, наприклад, незважаючи на хороший двигун, машину складно було змусити працювати в холодну пору року - на морозі автомобіль просто глохнув. Тому інваліди нечасто вдавалися до допомоги СМЗ С-3Д взимку.

І все-таки ці машини були надзвичайно важливі для життя людей з обмеженими можливостями. Крім того, обсяги їх виробництва, аналогів яких немає і сьогодні, дозволяли забезпечити ними всіх тих, хто їх потребує. А, не дивлячись на те, що «Інвалідка» не випускається вже більше двадцяти років, їх і донині іноді можна зустріти на дорогах.